У минулі вихідні в Києві влаштували фестиваль молодого українського вина.
Метушився серед гостей Валерій Петров з села Струмок, що в Татарбунарському районі Одеської області.
Дуже йому хотілося, щоб люди спробували його “екологічне вино”, яке Валерій Петров зі своєю сім’єю чи не першим став виробляти в Україні. На розливі стояла його гостинна і добродушна дружина.
Ходив по залу чванливий і гордовитий Іван Плачков, який зароблені в енергетиці гроші вкладає в свою виноробню “Колоніст” недалеко від Ізмаїлу.
Ігор Зенталь привіз молоде вино, яке він справляє з винограду, вирощеного під Києвом на декількох дачних сотках.
Були винороби з-під Львова і з Закарпаття, з Миколаївської області та Херсонської. Звучить багатообіцяюче, немов вся Україна відкрила льохи і готується залити Київ своїм молодим вином.
Однак виноробів, які пригощали вином зі своїх “гаражних” чи малих винокурень, насправді було небагато – всі вмістилися в одному залі київської арт-галереї. Майже всі вони балансують на межі життя і смерті, і в будь-який момент можуть зникнути.
Не привіз цього разу свої вина Євген Шнейдеріс – власник і директор виноробні “Бейкушем”.
Другий тиждень Шнейдеріс захищає свою невелику, але вже відому виноробню Beykush Winery від атаки податкових органів.
Сам перший заступник начальника Державної податкової служби Сергій Білан повідомив гігантським постом на своїй сторінці у мережі про виявлення в Миколаївській області “підпільного цеху з виробництва контрафактного алкоголю”.
Очевидно, що Білану було складно проілюструвати цей важливий пост фотографіями, бо Beykush Winery візуально важко назвати підпільним цехом, а дубові бочки на фотографіях – точно не те, що зазвичай показують в телевізійних сюжетах, коли розповідають про нелегальне виробництво алкоголю.
1 жовтня 2015 на виноробню приїхали слідчі з Очаківського районного УМВС та в рамках досудового розслідування зробили обшук. За результатами обшуку знайдено те, що і повинно бути виявлено на виноробні – обладнання виноробства і власне його результати.
На майно наклали арешт, ємності опечатали і залишили на відповідальне зберігання, поки йде слідство.
Через два місяці приїхала вже слідча група Державної фіскальної служби, щоб провести новий обшук, заарештувати і вивезти обладнання.
“Спочатку вони почали виносити наше майно, потім почали заносити назад. Тоді почали з’ясовувати з представниками УМВС, під чиїм таки арештом наше майно. Зрештою, вони перерахували що у нас було – ємності, обладнання, склали протокол і поїхали. Судячи з динаміки подій – чекаємо продовження цієї вистави”, – розповів Євген Шнейдеріс.
Слідство ведеться за статтею про заподіяння шкоди держбюджету на суму 394 650 грн і незаконному виробництві алкоголю.
В аналогічній ситуації може виявитися абсолютно будь винороб в Україні, крім декількох великих компаній, які змогли отримати ліцензії і заплатили півмільйона гривень мита.
Зараз податківці проводять по всій країні операцію “Акциз-2015”, і їм треба кожен день звітувати про успіхи. На горілчану мафію вони наїхати бояться, великих винних гравців зачіпати остерігаються. Відіграються на ентузіастах і романтиках.
За Beykush Winery заступився відомий російський підприємець Євген Чичваркін, який втік з Росії відкрив у Лондоні найбільший винний магазин. Він назвав вина Beykush Winery найкращими в Україні і закликав владу припинити знищення виноробні і всього цього чутливого бізнесу.
Виноробство через скандал навколо Beykush Winery підтримав губернатор Одеської області Михайло Саакашвілі.
“Злочин – це не діяльність малих виробників вина, а податкова система, яка заганяє сотні тисяч таких виробників у тінь через ідіотський півмільйонний податок за рік на дозвіл торгувати вином. Я дуже сподіваюся, що найближчим часом Верховна Рада скасує цей податок.
Скасування цього податку – частина “Одеського пакету реформ”, який був внесений нами в Раду. Міністр сільського господарства Олексій Павленко нас підтримує, залишилося тільки голосувати. Просто поки ми чекаємо, майже щодня ось так вбивають бізнес”, – написав Саакашвілі.
Тим не менш, Євген Шнейдеріс і його підприємство виявилися майже в безвихідному становищі. Чинне законодавство спрямоване проти дрібних і середніх виробників вина. Державі ці виноробні не потрібні, великим виробникам вони заважають.
З одного боку, закон не забороняє виробляти в Україні вино, але продавати його практично неможливо.
“У себе в будинку я побудував, фактично, експериментальну лабораторію, де разом з аспірантами профільних вузів ми почали проводити експерименти з виноградом і виноградниками, щоб зрозуміти, які вина ми будемо робити. Ми купували виноград у сусідніх господарствах. Пробували різні технології, і спостерігали за розвитком вина в часі. Про результати я постійно писав у соціальних мережах, і зараз за нами стежить більш 6000 чоловік. Вина, створені в результаті наших експериментах, займали перші місця на всеукраїнських виставках.
Крім того, я постійно писав листи депутатам ВР, в міністерство АПК, в Міністерство економрозвитку з метою ініціювати реформи у виноробній галузі, де Україна має непогані стартові умови, але через застосовуваного законодавства, яке було актуально півстоліття тому, країна змушена плентатися в хвості цивілізації.
Підпільний цех пише листи в держоргани, займає перші місця на виставках вин?”- обурюється Євген Шнейдеріс.
Не буду вдаватися в юридичні подробиці цього наїзду податківців на виноробню. Напевно, Євген зуміє захистити свою справу. Але проблема реально стоїть дуже гостро в масштабах всієї країни.
На півдні України майже в кожному дворі роблять вино, ви можете купити пляшку і білого, і червоного. Правда, вздовж дороги в Одеській області – сотні гектар занедбаних виноградників. Запущені поля як під час війни. Тільки ця війна триває вже третє десятиліття.
Офіційно, в Україні тільки 17 або 19 виробників вина, які мають ліцензії на його оптовий продаж. Ну нехай їх буде 20! На всю країну.
“Коли у всьому світі локомотивом місцевого виноробства є невеликі приватні господарства, яких тисячі в кожній виноробної країні, в Україні вони де-факто заборонені. Неможливість їх появи обумовлена і високою вартістю необхідних ліцензій, і складністю проходження всіх бюрократичних процедур для отримання всіх дозвільних документів, і загальною атмосферою створеної для підприємництва”, – пояснює Євген Шнейдеріс.
За його словами, протекціоністська політика, що проводиться державою, обмежується тільки одним питанням: як би продовжити писати “шампанське” і “коньяк” на вироблених в Україні товарів.
Виробники вина платять державі 500 тис. грн за ліцензію. Це вже серйозний удар по малих виноробнях.
Фіксований ліцензійний збір необхідно платити незалежно від обсягу виробництва. Якщо господарство виробляє 10 тис пляшок на рік, то ліцензійний збір в ціні кожної пляшки становить 50 грн. Це робить вино неконкурентним на ринку.
Молода депутат Ганна Гапко, напевно, з подачі вино-горілчаних ділків внесла до парламенту пропозицію підвищити вартість ліцензії до 2500000 грн. Такий збір вбиває виноробів середньої руки, залишаючи тільки імпортерів дешевого алкоголю і місцевих монополістів.
Якщо ви вже накопичили 500 тис грн і хочете заплатити їх державі, то і тут вас чекає розчарування. Все прописано і обставлено так, що у вас немає шансів отримати повноцінну ліцензію – стандарти та вимоги списані з радянських документів, коли існували тільки державні великі господарства.
Наприклад, кожне господарство повинно мати власну хімічну лабораторію для контролю якості, а не користуватися послугами сторонньої. Виноробня повинна знаходитися на певному віддаленні від житлових будинків.
Сьогодні популярна тема розграбування України олігархами. Імена Ахметова, Фірташа і Коломойського стають загальними. Але проблема не в конкретних людях, а в типі управлінської та економічній системи, яка відтворюється буквально у всіх секторах економіки країни.
Йдеться про монополізм. В Україні всі прагнуть стати монополістами і швидко зняти надприбуток до наступного “шухеру”.
В українському виноробстві також панують монополісти. Навіть якщо у цих винзаводів є виноградники, і навіть цих виноградників – 1 тис га, розливають вони в більшості своїй європейський виноматеріал, тому що дешевше купити в Македонії копійчане вино і розлити, наприклад, під Одесою, маскуючи під місцеву марку.
Але довго ця малина тривати не буде. Загинуть через кілька років і гіганти українського винокуріння, тому що як тільки ринок України відкриється для європейських виробників, країну заллють дешевим французьким, іспанським, італійським, словацьким, угорським і болгарським вином. І молдавським, і навіть австрійським. Київ у торговельних суперечках із Брюсселем не стане навіть згадувати про виноробів, тому що їх як би і немає.
Держава за участю виноробів повинно якнайшвидше розробити і прийняти комплексну програму реформування цього сектора і розвитку виноробства. У Франції працює більше 30000 винокурень, в Іспанії їх не менше. Навіть в Австрії, здавалося б, зовсім не винній країні, кілька тисяч виноробств. І лише в Україні їх офіційно немає і двох десятків.
Розвиток цієї частини аграрного сектора призведе до зростання робочих місць, розширенню інвестиційного потенціалу півдня України. Курортний сезон біля Чорного моря короткий і нестабільний, але відпочиваючим нікуди податися з пляжу.
Поява сотень нормальних виновиробників розширює сезон відпочинку на два-три місяці, дозволить розвивати нині занедбані райони, де пшениця не родить, а витрачати сили на складні культури, сил і сенсу поки немає.
У міністерстві АПК хочуть щось змінити, але поки що далі збору пропозицій справа не йде. Винороб Плачков підготував власний варіант закону, що регулює виноробство в Україні, і намагається його лобіювати через друзів-депутатів.
Власник виноробні “Бейкушем” б’є у всі дзвони і намагається врятувати своє підприємство.
Податкова інспекція рапортує про нові успіхи операції “Акциз-2015”. У першого заступника глави ГФС Сергія Білана на його сторінці у мережі в самому верху красується гасло “Просуваємо реформи! Міняємо країну!”.
А тим часом “гаражні” винороби продовжують з побоюванням і по-тихому розливати і продавати своє вино, відкуповуючись від перевірок де ящиком шампанського, де грошима. Великі гравці женуть фури з дешевим вином і готують красиві етикетки на свої пляшки. Але ж колись же треба припинити це ходіння по муках і замкненому колу?
…
